Чому діти бувають агресивними і що з цим робити?

Для нормального розвитку дитини, агресивність, необхідна, інакше вона не змогла би ні захищатися, ні змагатися, ні пізнавати навколишній світ. Якщо довго пригнічувати агресію, то це може призвести до неврозу. Але чи нормальна постійна агресія у дітей?

Розбираємося в причинах агресивності у дітей

Під поняттям агресивності часто розуміють емоційну незадоволеність дитини, яка проявляється в її ставленні до оточення.

Такий стан може бути викликаний рядом факторів, ключовими серед яких виступають:

• Психологічний захист малюка від особистих страхів, дитячих травм;
• Заперечення зайвої материнської опіки та відстоювання власної незалежності;
• Придушення таких почуттів як ревнощі і образа на батьків і оточення;
• Протест при авторитарному стилі виховання;
• Реакція на злість і насильство в сім’ї;
• Наслідки впливу перегляду агресивних сюжетів на ТБ, і внаслідок надмірної захопленості жорстокими комп’ютерними іграми.

Однак помічено, що дитяча агресивність іноді виступає як вікова особливість в проміжку між 3 і 4 роками. Але в цьому випадку вона трансформується в опір, є своєрідною формою заперечення впливу батьків і їх всеосяжної опіки, яка гальмує переживання малюком кризи 3 років.

У цей час ключовими словами у малюка стають «я сам», «не хочу», «відстань» тощо. Так, через норовистість і непокірність, ваш син або дочка висловлюють свій перехід у більш доросле життя, де вам відведено не так багато місця, як раніше.

Відповідальність за напади агресії у дитини в першу чергу лежить на батьках і оточенні. Надмірна агресивність може приховувати горе і пригніченість, але може бути і просто проявом вродженої схильності до насильства.

Діти, що мають неврологічний розлад, також можуть бути агресивними. Вони дуже збудливі і менш чутливі до болю.

Якщо дитина не хоче ділитися своєю іграшкою з дітьми, це може бути пов’язане з тим, що вона отримує мало уваги, була часто наказана, була свідком сімейних спорів, переживає через появу в родині нового малюка або стурбована розлученням батьків, хворобою і смертю близьких. Це все призводить до збільшення агресії.

Як поводитися батькам?

Батьки не повинні відповідати власною агресією на агресивність дитини, лаяти, ображати та бити. Їм необхідно навчитися розуміти дитину, її почуття та переживання. Якщо, наприклад, у вашого малюка на дитячому майданчику забрали іграшку, не потрібно лаяти його.

Треба допомогти йому зберегти почуття гідності, нехай поміняється з суперником іграшкою, нехай він просить дозволу погратися, або ж вам варто культурно забрати предмет спору самостійно.

Коли агресія стає недостатньо мотивованою, то тоді треба задуматися, чи правильно розвинені емоції у дитини. Адже агресивність дитини 4 років може перетворитися на звичку. Діти, які підростаючи не зуміють втихомирювати свою агресивність до всіх за допомогою усної мови, здебільшого перетворюються в забіяк.

На напади агресії слід реагувати і скоріше їх припиняти, навіть якщо агресивні дії чада виглядають «нормальними». Заходи щодо запобігання агресії необхідні для того, щоб показати малюкові, що він неправильно чинить, і є інші способи для вираження емоцій.

Дитина суворих батьків свій негативний збуджений стан вдома навряд чи буде демонструвати. Але легко може зірватися на дитячому майданчику, в саду, в гостях або просто в спілкуванні з іншими дітьми (однолітками та молодшими дітками), з тваринами та людьми похилого віку.

У ранньому віці агресивність дитини 2 років не можна прирівнювати до жорстокості, якщо і з боку видно, що дитина поводиться жорстоко, смикаючи собаку за хвіст або стукнувши бабусю по голові іграшкою. Але насправді він банально не розуміє, що завдає їм болю, йому потрібно пояснювати, що таке біль.

Усім знайома ситуація, коли малюк тягне маму за волосся – такі ситуації треба припиняти відразу, даючи дитині зрозуміти, що вам боляче і так робити не можна! Якщо малюк впав і плаче, не потрібно на нього кричати, потрібно допомогти і пожаліти дитину.

Зовсім маленьку дитину потрібно навчати правилам поведінки і як вести себе в навколишньому середовищі, бо вона не знає, що можна, а чого не можна. Всі психологи вважають, що агресивність потрібно гасити ще в ранньому віці.

Ні в якому разі не можна пропускати агресивні витівки! Винуватець повинен бути покараний, а потерпілий – заохочений. Так дитина зрозуміє, що подібні дії не приносять шкоди нікому, крім нього.

Є ще одна погана сторона дитячої агресії: дуже часто діти заграються, вдома їх неможливо заспокоїти, тому краще все веселі ігри переносити на ранок.

Норми агресії

В допустимому вигляді агресія у дітей може виглядати так:

• дитина до року: може нервувати, плакати чи кричати, у цьому агресивній поведінці немає ворожості;
• малюк 1-2 років: роздратування, протест і розчарування виражається за допомогою криків, падінням на підлогу і тупотом ніг. В кінці цього вікового періоду у нього виробляється внутрішній «обмежувач». Але це відбувається тільки в тому випадку, коли батьки пояснили і показали йому рамки дозволеного;
• старше 2 років: негативні реакції може виражати кусаючись, тягаючи за волосся і просто б’ючись;
• старше 4 років: у вашого чада до цього часу добре розвинена мова, і тепер свій негатив він може виражати за допомогою лексики: ображати, принижувати, насміхатися тощо. Крім цього, ваше чадо вже може планувати і прогнозувати свої дії, а також відповідати за їх наслідки.

Як боротися з агресією дитини?

Борючись із агресивною поведінкою дитини, необхідно зберігати спокій і не карати її. Необхідно з’ясувати причини агресивності, і з чим вона пов’язана. Не розчарована у чомусь? Постарайтеся поговорити про почуття. Ви повинні розуміти її. Поясніть дитині, що не можна заподіювати біль іншим, що всі діти повинні бути дружними, любити тварин і людей, повинні знати, що можна робити, а що не можна.

Допоможіть своїй дитині висловити свої почуття, підкажіть їй, що є й інші способи отримати бажане. Попросіть його подумати, чи немає інших способів отримати бажане. Обійміть, коли все вирішилося, і малюк зрозумів. Розкажіть малюкові, що ви без агресії отримуєте бажане.

Якщо предметом агресії стала річ, вона повинна бути прибрана (викинута) дитиною самостійно. Жоден з батьків не повинен виконувати цю дію за малюка.

При спробі змусити дитину прибрати у своїй кімнаті, ви повинні використовувати іншу аргументацію: «Ти вже дорослий і розумний, я знаю, що ти впораєшся і зможеш прибрати за собою самостійно, так, як це роблять дорослі і сильні люди. Я довіряю тобі!». Боротися з таким станом малюка можна тільки любов’ю!

Батьки ні в якому разі не повинні піддаватися спокусі використовувати працю як покарання за проступки! Це тільки озлоблює дітей і прищеплює огиду до праці. Заохочуйте дитину за роботу, говорите йому «спасибі» і хваліть дитину за старання, навіть якщо вони зовсім не такі, якими ви їх хотіли б бачити!

І на закінчення хотілося б сказати наступне: від агресії страждає як сам малюк, так і його батьки.

Прищеплюйте своєму чаду любов до людей і речей, обмежте вплив на його психіку агресивних і негативних факторів. І тоді ваша дитина, вирощена в гармонії, любові і взаєморозумінні, буде відповідати вам і всім, хто поряд, морем тепла і любові!