Англійський кокер спаніель: опис породи

Складно знайти більш вірного чотириногого друга, ніж собака, тому саме цих тварин найчастіше обирають у якості домашніх вихованців. Однак якщо це трапляється вперше, людина постає перед складним вибором: як знайти для себе улюбленця з відповідними звичаками та характером?

Тільки вивчаючи кожну породу. Наприклад, варто розібратися, як здійснюється догляд за цуценям англійського кокер-спанієля та яким виросте ваш вихованець.

Історія походження

Вік цієї породи порівняно невеликий – вона з’явилася на початку 1800-х років, як можна здогадатися, в Англії, і була виведена штучним шляхом: вчені хотіли створити ідеальну тварину для полювання, яка зможе загнати дичину, розшукати її (особливо на воді) і схопити на бігу при необхідності.

Офіційне визнання породи затягнулося на ціле століття – це сталося тільки у 1902 році, коли були закріплені жорсткі стандарти, які не давали можливості будь-кому спокійно розводити породистих собак.

Сьогодні це вже не регламентується з тією ж силою, тому нинішні англійські кокер-спанієлі і ті, які існували раніше, багато чим відрізняються. Зокрема, розміри собак в 19 столітті були значно більші, допоки їх не схрестили з японськом різновидом спанієлів. Сучасні представники кокер-спанієлів мають рудувате забарвлення з плямами.

• Походження назви породи досі не з’ясовано до кінця: якщо «кокер» утворено від англійського слова, що означає вальдшнепа – пернату дичину, на яку відбувалося полювання, то «спанієль» імовірно походить з інших мов.
• Окремо варто виділити англійського спрингер-спанієля, який визнаний одним з перших представників породи спанієлів. Він теж був орієнтований на полювання, але у порівнянні з кокером є важчим, масивнішим і легко зможе принести в зубах лисицю.

Що ж стосується можливих предків спанієлів, які вважаються іспанською породою, то вчені припускають у них наявність спорідненості з мисливськими псами родом із Стародавньої Греції. Ті мали такі ж висячі вуха і дуже довгу, не надто гладку та пряму шерсть. Спанієлі вважаються переважно америко-британською породою, яку на Русі згадували в мисливських нарисах ще в 15-16 столітті. Міжнародна кінологічна федерація відносить їх разом з ретриверами до 8 групи.

Загальні зовнішні характеристики породи англійський кокер-спанієль

Сьогоднішній вигляд такої собаки суттєво відрізняється від початкового – це тварини середнього розміру і порівняно невеликої ваги. Суки в холці не перевищують 38 см, важать в межах 6-8 кг; пси трохи вищі – близько 36-40 см у холці, і трохи важчі – до 10 кг, рідкісні представники можуть важити 12-14 кг. Завдяки таким параметрам англійський кокер-спанієль добре підходить для життя в квартирі, навіть малогабаритній.

• У англійського кокер-спанієля традиційним вважається руде забарвлення, однак зустрічаються представники породи з чорною (може відливати синявою або мати підпалини) шерстю. Інтенсивність рудого може бути нерівномірною і теж коливається – від явно вираженого кольору міді до теплого золота.
• Максимальна тривалість життя англійського кокер-спанієля становить 16 років.

В силу того, що порода виводилася для полювання, для її представників характерними є перетинки між пальцями і округлість стопи, а також дуже розвинена мускулатура тіла. При цьому брутальності та особливої могутності в статурі спанієля не знайти: він дуже витончений і навіть м’який. Голова тварини кругла, велика, правильної форми, з висячими вухами, на яких шерсть може злегка завиватися. Також потрібно зазначити чудову гостроту зору і нюху.

Характер англійського кокер-спанієля

Спортивний зовнішній вигляд тварини позначається і на її характері – собаки відрізняються надзвичайною жвавістю, рухливістю, прагненням до постійних ігор. Представники цієї породи дуже енергійні, тому англійський кокер-спанієль вимагає постійного фізичного навантаження, в іншому випадку його гіперактивність може негативно позначитися на вашому спільному помешканні.

Є й мінус темпераменту спанієлів – їм притаманні напади істерії, внаслідок чого тварина може вкусити будь-кого, навіть господаря, якщо той до нього підійде. На думку ветеринарів, подібні нюанси психіки легко коригуються, якщо зайнятися вихованням цуценяти змалку, і постійно виводити його на прогулянку.

• Англійському кокер-спанієлю притаманна товариськість, тому він добре приживеться у великій родині, проте може розважити й когось у самотності. При всій своїй енергійності пес не розгубиться, маючи кілька господарів – безмежна відданість і любов буде належати все ж тільки одній людині.
• З дітьми тварина ладнає добре, навіть з найменшими, тому боятися за безпеку малюків не доводиться: спанієль гостро відчуває настрій господарів і чужі наміри, дитини, що зачепила його випадково, він не образить, якщо та хотіла просто погратись.
• Момент гострої прихильності кокер-спанієля може стати мінусом для обох сторін, тому вихованця важливо навчити самостійності і не перестаратися з турботою про цуценя.
• Помітно, що найбільш яскравий характер мають жіночі особини – чоловічим рідше властиві впертість і наполегливість. Почуття власності (наприклад, необхідність захистити свою іграшку) у них теж проявляється не так активно.
• Рухливість і мисливська натура англійського кокер-спанієля часто стає причиною його жартівливої погоні за вороною, голубом та іншими птахами, які раптово опиняються в полі зору.

З іншими домашніми тваринами представники цієї породи зживаються добре, тому проблем зі «знайомством» і подальшим сусідством зазвичай не виникає. Від гостей замикати собаку теж не доводиться – вона однаково ставиться до незнайомих людей, якщо за ними не спостерігається явної агресії по відношенню до самої тварини або його господарів. Коли собаці потрібно залишитися з кимось зі знайомих, поки господарі відсутні, вона буде сприймати цю людину позитивно, проблем не виникне.

Догляд та утримання вихованця у квартирі чи приватному будинку

Виховання, як можна було зрозуміти з попередньої частини, є одним з найважливіших моментів у догляді за англійським кокер-спанієлем. У першу чергу це важливо з позиції стійкості психіки собаки, яка може занадто часто і активно заходитися гучним гавкотом, виявитися некерованою в своїх іграх, покусати оточуючих.

Завдяки тому, що представники цієї породи розумні, вони добре навчаються, тому зазвичай проблем з дресируванням, якщо воно розпочато своєчасно, не виникає. Але потрібно уточнити, що виховувати цуценя «батогом» не можна – він побоюється навіть крику, а фізичні покарання значно сильніше можуть негативно позначитися на психіці. Намагайтеся доносити свої накази у м’якій, доброзичливій формі.

Кілька нюансів догляду за англійським кокер-спанієлем:

• Виберіть тільки 1 варіант годування – або Ви використовуєте фабричні корми, або натуральні продукти. З дитинства собаці можна давати або одне, або інше, тому що при комбінуванні виникає харчова алергія, а також проблеми з туалетом.
• В описах породи англійський кокер-спанієль вказується, що її представники наділені непомірним апетитом, тому фахівці радять відстежувати кількість і якість того, що потрапляє у їжу вихованця.
• Обов’язково приділяйте увагу чистоті вух – це одна з головних проблем спанієлів. Їх потрібно чиститити щотижня, а іноді й частіше, щоб запобігти розвитку отиту.
• Догляду за шерстю особливого не передбачається – вона гладка, майже не плутається, тому простого розчісування достатньо.
• Ветеринари зазначають, що у англійських кокер-спанієлів часто виникають хвороби опорно-рухової системи, а також можливі проблеми зі шкірою, тому бажано не уникати профілактичних візитів до фахівця.

У висновку зазначимо, що загальні характеристики породи не можуть сліпо застосовуватися до кожного її представника: натуру вихованця визначає не тільки генотип, а й виховання, тому навіть найчистокровнішого спанієля можна виростити так, що він багато в чому відрізнятиметься від своїх родичів. Загальна інформація видається лише як рекомендація до дії і з ціллю розуміння того, що варто чекати господарю від нового друга.