Який дорогоцінний камінь зрівняється з алмазом? За ступенем впливу на уми та свідомість людей – ніякий. З ним змагається хіба що золото, однак, цінується алмаз у багато разів дорожче жовтого металу.
Цей мінерал у всі часи був синонімом матеріального добробуту, і він же ніс у собі приховану загрозу. Прадавні люди вірили, що в переливах дорогоцінних граней може заблукати людська душа.
Часто, заволодівши великим алмазом, людина разом з каменем отримувала страх. Страх втратити свій скарб, а заодно з ним і життя.
Холодне мерехтіння цих каменів супроводжувало людство з самих витоків цивілізації. Яскравим прикладом вищесказаного може служити знаменитий алмаз махараджі, камінь бездоганної чистоти, що нині прикрашає корону Британської імперії.
Древній санскритський епос свідчить про якийсь дорогоцінний мінерал, величезний за розмірами і який маєв властивість світитися зсередини. Камінь цей впродовж тисячоліть використовувався в храмових церемоніях.
За деякими ознаками можна судити, що мова йде саме про алмаз. «Його подряпати ніщо не в силах, а він дряпає все» – приблизно так описували продавні люди неперевершену твердість цього мінералу.
Легендарний камінь, що світиться, згодом був знайдений в покинутому печерному святилище. Знайшли його три брати із знатного роду. І тут же засперечалися, кому він дістанеться. Брати вже схопилися за мечі, але бог Шива не допустив кровопролиття, він блискавкою розколов нещасливий мінерал на три частини.
Кожному з братів дісталося по алмазу. І назвали вони свої камені – Море Світла (Дерианур), Гора Світла (Кохінур) і Світло Індії (Хиндинур).
У вирі історії загубилися два «брата» Кохінура – Дерианур і Хиндинур. І сам Кохінур не раз переходив з рук у руки: від правителя до правителя, від завойовника – до завойовника. Індія, Іран, Афганістан, Індія знову…
Кожна зміна власника супроводжувалася кровопролиттям, унаслідок чого алмаз здобув худу славу. «Яка людина опанує їм – пізнає владу над світом. Але і всі нещастя» – так говорили про Кохинур. Цієї долі, за переказами, могли уникнути лише боги і жінки.
Відблиск пожеж і пролитої через нього крові мерехтів всередині каменя то жовтим, то червонуватим світлом…
Коли Великобританія остаточно колонізувала північ Індії, останній раджа, одинадцятирічний хлопчик Дулип Сінгх, був вивезений в Шотландію. Разом з ним межі колишньої Сикхської імперії покинув і алмаз махараджі. Було оголошено, що юний раджа підносить камінь в дар Британській короні.
Доля махараджі Дулипа Сінгха була милостивою до нього, він отримав англійську світську освіту і прожив довге життя. А Кохінур був переогранований за європейськими канонами. В результаті переогранки діамант втратив майже половину ваги, і втратив знаменитий червоно-жовтуватий відблиск. Якої чистоти спочатку був алмаз махараджі встановити наразі неможливо.
Легенди, так само як і документальні хроніки, супроводжують кожен з всесвітньо відомих дорогоцінних каменів.
У п’ятірку найбільших каменів світу входять:
Найбільшим алмазом у світі був Куллінан, але він не дійшов до наших днів у тому вигляді, в якому його витягли із земних надр. Вагою в 621 грам або 3106 карат він був знайдений абсолютно випадково на одній з копалень Південної Африки.
Так як всередині каменя була мережа дрібних тріщин, то його довелося розколоти на 9 основних фрагментів і ще 96 дрібніших частинок. Блакитні діаманти, отримані з Куллінана, і понині прикрашають символи королівської влади Великобританії.
Що таке алмаз? Його основу становить один-єдиний елемент таблиці Менделєєва – вуглець. Той самий, що старанно трудиться в олівцях у вигляді графіту. Надщільна кристалічна решітка мінералу складена з тетраедрів, а пухкий графіт утворений мікроскопічними лусочками.
Будь-який алмаз здатний перетворитися в графіт. Не лякайтеся, не прямо у вас в руках. Ваші прикраси, точно, графітом не стануть. Для того щоб зруйнувати його кристалічну решітку, потрібна температура понад 1000 градусів і повна відсутність кисню.
За зрозумілих причин, людство набагато більше цікавить процес перетворення вуглецю в алмази, ніж навпаки. У природі ці камені – породження гігантського вибуху магми, яка з глибини 30 кілометрів під колосальним тиском в 50 атмосфер виривається назовні. Три тисячі градусів за Цельсієм змушують вуглець кристалізуватися в щільну алмазну решітку.
У лихі дев’яності на провідні аукціони світу стали надходити не зовсім звичайні алмази. Від природних вони не відзначалися нічим, окрім абсолютної відсутності недоліків. Природний камінь тим і унікальний, що містить лише йому притаманні включення, неповторні, як відбиток пальця. А ці ідеальні алмази повторювали один одного, як клони.
Після ретельного розслідування міжнародні експерти зробили висновок, що сліди алмазів-клонів йдуть в лабораторії колишнього СРСР, де ці кристали вже багато років вирощувалися для потреб армії.
Сьогодні вже не секрет, що вчені мають можливість виростити мінерал потрібної величини, форми, і навіть кольору. У багатьох випадках саме колір важливий для штучного каменю, але аж ніяк не заради краси.
Наприклад, в мікрохірургії застосовуються алмазні леза – унікальна, запатентована розробка вчених. Вістря такого леза ідеально рівне, товщиною всього в один атом вуглецю. У порівнянні з ним будь-який звичайний скальпель для мікрохірургії здається зазубреним і погнутим, як стара дворучна пила.
Зовсім прозоре лезо в процесі операції втрачається для очей хірурга, ось учені і придумали фарбувати мінерал в яскраві кольори. Найбільш зручними виявилися сині скальпелі.
Будь-який штучний алмаз все одно не виросте сам, без участі частинки натурального. В апарати високого тиску в спеціальних капсулах поміщають затравочні мікрокристали, з ними разом – вуглецевий порошок. Потім створюють умови, що повторюють атмосферу вибуху в кімберлітовій трубці – і через кілька днів новонароджений алмаз витягують, розбиваючи залишки капсули.
Отримані штучним шляхом дорогоцінні камені обробляють для подальшого застосування. Впоратися з такою тонкою роботою може тільки лазерний промінь. Ручне ограновування для потреб промисловості давно вже не застосовується, весь процес довірено електроніці. Людина тільки стежить за подіями на моніторах.
Однак, якого б високого ступеня досконалості не був штучний алмаз, застосовувати синтезовані камені в ювелірних цілях законодавчо заборонено.
Судячи з темпів розвитку технологій, не виключено, що років через двадцять-тридцять алмаз повністю загубить свій загадковий ореол. Їх будуть одержувати синтетичним шляхом у масових кількостях. Якийсь практикант, незграбним рухом поваливши на підлогу коробку з чимось блискучим і сипким, почує від більш досвідченого співробітника: «Та не хвилюйся ти так! Зараз все приберемо. Це ж просто алмази…».
А натуральний природний король дорогоцінних каменів буде холодно поблискувати своїми гранями, зберігаючи від усіх таємницю свого виникнення. Адже, щоб там не говорили науковці, істина досі десь поруч.